| Головна » Статті |
| Всього матеріалів в каталозі: 27 Показано матеріалів: 1-10 |
Сторінки: 1 2 3 » |
|
Для того, щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції, підприємства прагнуть об'єднуватись у промислові, промислово-фінансові та інші групи. Закон України "Про підприємства в Україні" (ст. 3) надає підприємствам право об'єднуватись у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Такі групи підприємств у теорії господарського права визначаються як господарські об'єднання, які слід відрізняти від господарських товариств, що є підприємствами, а не об'єднаннями. Наведене визначення з юридичної точки зору означає, що господарське об'єднання - це один з видів суб'єктів господарського права. Підприємства, які ввійшли до об'єднання, є його членами або його учасниками (ст. 3 Закону України "Про підприємства в Україні", ст. 27 Закону України "Про власність"). Як суб'єкт права об'єднання має свої економічні, організаційні та юридичні ознаки, які відрізняють його від підприємства. По-перше, підприємства консолідуються у групи - об'єднання на основі певних матеріальних (економічних) інтересів (спільність інтересів). Закон України "Про підприємства в Україні" визначає їх відкритим переліком.; Це об'єднання виробничої, науково-технічної, комерційної діяльності членів об'єднання, централізація управлінських, координаційних функцій тощо. |
|
дним з найпоширеніших видів господарських товариств в економічній
сфері України є товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідно до
ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" товариством з
обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд,
поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.
Називаючи цей вид товариства "товариством з обмеженою відповідальністю", законодавець не має на увазі обмеження відповідальності товариства як суб'єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Насправді йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть її ризик у межах своїх вкладів до статутного фонду. Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства. Однією з особливостей змісту установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю є те, що вони, крім відомостей, загальних для всіх видів господарських товариств, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 30 відсотків зазначеного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою. |
|
Право України регулює майнові господарські та інші відносини господарських суб'єктів з їх контрагентами завдяки застосуванню двох основних нормативно-правових категорій: договір та господарський договір. Це майнові договори. Перша категорія - майновий договір - є загальною. Законодавче майнові договори усіх видів врегульовано Цивільним кодексом (статті 151-160). У господарському праві категорія договір використовується у загальному і спеціальному значеннях. Договір, який регулює ст. 153 Цивільного кодексу, у господарському праві означає будь-яку майнову угоду між двома або більше суб'єктами господарського права. Але з точки зору статутної діяльності господарського суб'єкта майнові договори різні. Наприклад, договір поставки підприємством продукції чи договір підряду на капітальне будівництво, з одного боку; договір купівлі-продажу підприємством меблів для офісу, канцелярських товарів тощо - з іншого. Ці договори різні, оскільки одні регулюють основну статутну діяльність господарюючих суб'єктів, інші - обслуговуючу. Тому законодавець визначає і регулює договори про основну господарську діяльність суб'єктів окремою юридичною категорією - категорією господарського договору. |
|
При здійсненні подружжям правомочностей щодо належного їм майна,
безперечно, мають застосовуватися загальні положення щодо здійснення
фізичними особами правомочностей власника, передбачені, зокрема, ст. 4
Закону України "Про власність". Так, відповідно до цієї статті власник
на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому
майном. Він може використовувати майно для здійснення господарської та
іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його
безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.
Власник, зазначається в п. 5 ст. 4 Закону "Про власність", здійснюючи
свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не
порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних
осіб і держави, а також зобов'язаний при здійсненні своїх прав і
виконанні обов'язків додержувати моральних засад суспільства. Поза
сумнівом, викладені основоположні принципи здійснення власником належних
йому правомочностей стосуються і подружжя як власників роздільного їх
майна, так і співвласників спільного майна. |
|
На підставі ст. 106 СК в державних органах РАЦСу розриваються шлюби за спільною заявою подружжя, яке не має дітей, незалежно від наявності між ними майнового спору. Державні органи РАЦСу не мають права приймати заяви про розірвання шлюбу від подружжя, якщо на момент подачі заяви у них є спільні діти, які не досягли 18 років, - як рідні так і усиновлені ними сумісно. При цьому не має значення, чи записане подружжя-усиновителі як батьки цих дітей. У такому разі розірвання шлюбу проводиться в судовому порядку. Розірвання шлюбу подружжя, яке проживає окремо, проводиться в державних органах РАЦСу за місцем проживання одного з подружжя на підставі спільної заяви подружжя, в якій обидва мають підтвердити свою взаємну згоду на розірвання шлюбу і відсутність у них дітей до 18-річного віку. Якщо один з подружжя, незважаючи на відсутність у нього заперечень проти розлучення, ухиляється від розірвання шлюбу в органах РАЦСу або коли місце проживання другого з подружжя невідоме, питання про розірвання шлюбу розглядається судом. Державний орган РАЦСу виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від подання заяви, якщо вона не була відкликана. |
|
Зареєстрований у встановленому порядку шлюб вважається укладеним законно і обумовлює настання передбачених законодавством правових наслідків до винесення судом рішення про визнання шлюбу недійсним. До винесення судом рішення про визнання шлюбу недійсним особи, які уклали шлюб, вважаються законним подружжям з відповідними правами і обов'язками. Презумпція дійсності шлюбу, укладеного в установленому законом порядку, не викликала сумніву як в теорії радянського сімейного права, так і в сучасній юридичній літературі. Не змінилася і панівна точка зору на визнання шлюбу недійсним як на санкцію за порушення сімейного законодавства. Сімейне законодавство містить вичерпний перелік обставин, які можуть бути підставами для визнання шлюбу недійсним у судовому порядку. Перелік таких підстав наводиться в ст. ст. 22, 24-26 СК України і не підлягає розширеному тлумаченню. |
|
У слідчій практиці часто виникає необхідність у рішенні
різних ідентифікаційних завдань. Наприклад, потрібно встановити, чи
даним предметом залишений слід на місці події, із чи даного
пістолета выстрелена витягнута із трупа куля, чи даним людиною
виконана рукописний текст, чи становили виявлені осколки (частини)
предмета єдине ціле, чи тої людини бачила свідок на місці події й т.д.
Такі
питання дозволяються за допомогою криміналістичної
ідентифікації.
Ідентифікація (ототожнення) являє собою процес установлення
тотожності об'єкта. В основі теорії криміналістичної ідентифікації
лежить
вчення про діалектичну тотожність, діалектичний метод пізнання.
Важливе
значення має також формально-логічний закон тотожності як один із
законів людського мислення. Ідентифікація об'єктів, що
мають
криміналістичне значення, є часткою случаємо ідентифікації об'єктів
матеріального світу. Принципово вона не відрізняється від
ідентифікації в
біології, фізику, хімії й інших галузях науки, хоча, звичайно, має
свою
специфіку. Вчення про діалектичну тотожність виходить із
визнання
індивідуальності об'єктів матеріального світу. Індивідуальність
об'єкта
означає, з одного боку, рівність його самому собі, а з іншого боку -
відмінність
від усього іншого. Тому було б неправильно говорити про тотожність
декількох
об'єктів, наприклад, об'єктів, що входять у ту саму
класифікаційну
групу, частини й цілого, відображення й відображуваного й т.д.
Тотожним
об'єкт може бути тільки самому собі. Ідентифікаційні дослідження
підрозділяються на кілька видів по різних підставах. По природі
ідентифікуючих об'єктів розрізняють ідентифікацію по уявному
образі, що
зберігся в пам'яті людини (дізнавання), і ідентифікацію по
материально-фиксированным відображеннях об'єкта, а також ідентифікацію
цілого
по його частинах. |
|
Вивчаючи об'єкт, представлений у натурі, дослідник сприймає його
безпосередньо. У подібній ситуації знання про об'єкт формується на основі
його огляду, виміру, зважування й застосування інших методів
безпосереднього пізнання. Однак об'єкт може бути пізнане й тоді, коли
його безпосереднє сприйняття з якої-небудь причини неможливо або
недоцільно (наприклад, у силу того, що він знищений). У цьому випадку
дослідник може звернутися до аналога об'єкта, що заміщає оригінал.
Такого роду аналоги називаються моделями. Модель - це матеріальний або
уявний (ідеальний) аналог, заступник об'єкта, що у цей момент
суб'єктом пізнання безпосередньо не відчувається. Модель - це інший об'єкт,
не той же самий, що оригінал. Це - інша система, що відбиває лише ту або
іншу міру подібності з оригіналом. Дослідження об'єктів пізнання на їхніх
моделях називається моделюванням. Вивчення моделі подає нову інформацію про
оригінал, що іншим способом не може бути отримана, що й дозволяє в
остаточному підсумку пізнати його. Криміналістична модель являє собою
штучно створену систему, що відтворює з певним ступенем
подібності замінний нею об'єкт, вивчення й перевірка якої дозволяє
одержати нові знання про оригінал і використати їх для рішення пошукових,
пізнавальних, розпізнавальних, ідентифікаційних, управлінських і інших
завдань у карному процесі, а також у наукових криміналістичних
дослідженнях. Своєрідність криміналістичних моделей визначається
специфікою пошуково-пізнавальної діяльності в карному процесі
(особливостями її правового статусу й регулювання, цілями, завданнями,
засобами й умовами їхнього досягнення й інших обставин). |
|
Фіксація й посвідчення інформації Процес пошуку й виявлення інформації знаходить своє продовження в її фіксації. Фіксація інформації являє собою систему дій суб'єктів пошуково-пізнавальної діяльності в карному процесі, спрямованих на процесуальне, криміналістичне й оперативне запечатление у встановлених законом і підзаконними (відомчими) актами формах інформації, що має значення для правильного дозволу справи (її характеру, обсягу й змісту на певний момент, а також умов, засобів і методів виявлення й закріплення). Зі сказаного видно, що: 1) фіксація інформації - це не тільки розумова процедура запам'ятовування якихось обставин, подій, процесів, але й фізична діяльність; 2) ця діяльність спрямована на запечатление об'єкта фіксації в певних процесуальних і непроцесуальних формах: 3) об'єктами запечатления при фіксації є: а) самі фактичні дані (інформація); б) дії по їхньому виявленню й фіксації: в) умови їхнього виявлення й фіксації; м) засоби й методи виявлення й фіксації даних і інших об'єктів запам'ятайся. |
|
На відміну від неорганічної природи живий організм безперервно взаємодіє з навколишнім середовищем. Еволюція організму, починаючи від найпростішого живого існування вірусу, кінчаючи людиною, - це зміна форм, що ускладнюються, взаємодії. Організм без зовнішнього середовища, що підтримує його існування, неможливий; тому в наукове визначення організму повинна входити й середовище, що впливає на нього, відзначав И.М. Сєченов. Без розуміння змін середовища і її впливів на організм не можуть бути зрозумілі ні розвиток психіки людини в її філогенезі (розвиток людини із тваринного миру), ні в її онтогенезі (формування особистості людини). Відомо, що Чарльз Дарвін відкрив закони еволюції тваринних істот і походження людини на основі мінливості всього живого й спадковості, що закріплює й утримує придбані ознаки шляхом природного добору. На самому початку розвитку життя намітилися дві основні форми мінливості у взаємодії організмів і середовища. Вони й визначили вже в одноклітинних організмів поділ всіх живих істот на дві основні галузі: рослин і тварин. Одна, пасивна форма проявлялася в основному в зміні фізико-хімічних процесів і будови організму під впливом неоднорідного середовища. Інша, активна форма мінливості, що визначила розвиток тварин, проявлялася в основному в зміні форм поводження організму, тобто в зміні способів і форм його активного реагування на вплив середовища, що змінюється. |