Law Library

На відміну від неорганічної природи живий організм безперервно взаємодіє з навколишнім середовищем. Еволюція організму, починаючи від найпростішого живого існування вірусу, кінчаючи людиною, - це зміна форм, що ускладнюються, взаємодії. Організм без зовнішнього середовища, що підтримує його існування, неможливий; тому в наукове визначення організму повинна входити й середовище, що впливає на нього, відзначав И.М. Сєченов. Без розуміння змін середовища і її впливів на організм не можуть бути зрозумілі ні розвиток психіки людини в її філогенезі (розвиток людини із тваринного миру), ні в її онтогенезі (формування особистості людини).

Відомо, що Чарльз Дарвін відкрив закони еволюції тваринних істот і походження людини на основі мінливості всього живого й спадковості, що закріплює й утримує придбані ознаки шляхом природного добору.

На самому початку розвитку життя намітилися дві основні форми мінливості у взаємодії організмів і середовища. Вони й визначили вже в одноклітинних організмів поділ всіх живих істот на дві основні галузі: рослин і тварин. Одна, пасивна форма проявлялася в основному в зміні фізико-хімічних процесів і будови організму під впливом неоднорідного середовища. Інша, активна форма мінливості, що визначила розвиток тварин, проявлялася в основному в зміні форм поводження організму, тобто в зміні способів і форм його активного реагування на вплив середовища, що змінюється.

Незважаючи на те, що юридична психологія - одна з порівняно молодих галузей психології, застосування психологічного знання з метою забезпечення правосуддя й інших напрямків правоохоронної діяльності бере початок у далекій давнині. Випробування учасників процесу, що носили часом містичний характер, але значною мірою синтезувавши емпіричний досвід багатьох поколінь, мали місце вже в античному й середньовічному карному процесі. Вони базувалися на застосуванні знань психології людини, її різних проявів у момент випробувань. Правда, і в античному, і в середньовічному процесі основним доказом було особисте визнання підозрюваного. Це визнання, як основний доказ, добувалося будь-якими шляхами, у тому числі використанням катувань, катувань. Поряд з фізичними застосовувалися й моральні катування, в основі яких лежали узагальнені емпіричні дані, побутова психологія.

Щоб змусити людину давати показання, спеціально створювалася шокова ситуація, обстановка, що провокує до вираження почуттів, відносини до розслідуваної події. Наприклад, підозрюваного зненацька для нього вводили в слабо освітлену кімнату, де лежав труп убитого, і там підозрюваного вмовляли сказати правду, розраховуючи, що вражений винуватець видасть себе.

Методологічною основою всіх прикладних наук, у тому числі і юридичній психології, є філософія. "Ця обставина, - підкреслює В. П. Тугарінов, - випливає з положення філософії серед інших наук, а саме: філософія є підсумком, узагальненням усього попереднього розвитку науки й практики. Ця обставина робить філософію теоретичною основою, ідейним фундаментом всіх соціальних наук". Філософія допомагає вирішувати ряд найважливіших проблем, серед яких насамперед варто назвати питання про природу, рівні психічного стану й про концепції людини й особистості.

Юридична психологія розвивається на стику двох наук - психології і юриспруденції, які, у свою чергу, безпосередньо пов'язані з людиною як особистістю й членом суспільства. Методологічна особливість юридичної психології полягає в тому, що центр ваги в пізнанні переноситься на особистість як суб'єкт діяльності. Таким чином, якщо право в першу чергу виділяє в людині правопорушника, те юридична психологія досліджує людину в правопорушнику, свідку, що потерпів і т.д.

Психічний стан так само, як і стійкі особливості характеру й особистості потерпілого, правопорушника, свідка, розвивається й протікає не інакше, як підкоряючись загальпсихологічним і психофізіологічним законам. Специфіка предмета юридичної психології полягає у своєрідності бачення цих станів, у дослідженні їхнього правового значення в процесі встановлення істини, у пошуках науково обґрунтованих методів зниження можливості порушенні правових норм шляхом психологічної корекції цих станів, так само як і властивостей особистості правопорушників.