Історія розвитку юридичної психології

Незважаючи на те, що юридична психологія - одна з порівняно молодих галузей психології, застосування психологічного знання з метою забезпечення правосуддя й інших напрямків правоохоронної діяльності бере початок у далекій давнині. Випробування учасників процесу, що носили часом містичний характер, але значною мірою синтезувавши емпіричний досвід багатьох поколінь, мали місце вже в античному й середньовічному карному процесі. Вони базувалися на застосуванні знань психології людини, її різних проявів у момент випробувань. Правда, і в античному, і в середньовічному процесі основним доказом було особисте визнання підозрюваного. Це визнання, як основний доказ, добувалося будь-якими шляхами, у тому числі використанням катувань, катувань. Поряд з фізичними застосовувалися й моральні катування, в основі яких лежали узагальнені емпіричні дані, побутова психологія.

Щоб змусити людину давати показання, спеціально створювалася шокова ситуація, обстановка, що провокує до вираження почуттів, відносини до розслідуваної події. Наприклад, підозрюваного зненацька для нього вводили в слабо освітлену кімнату, де лежав труп убитого, і там підозрюваного вмовляли сказати правду, розраховуючи, що вражений винуватець видасть себе.

На зміну феодальному середньовічному пошуковому процесу приходить буржуазний змагальний процес із властивої йому гласністю й усністю. Важливого значення набувають показання свідків і дані про особистості підсудного, що потерпів позивача й відповідача. Безумовно, і тут для правильної оцінки показань зацікавлених осіб з'являється потреба залучення й використання психологічного знання.

У Росії про необхідність ураховувати психологію злочинців висловлювався И.Т. Ціпків, що пропонував в "Книзі про вбогість і багатство" різні способи допиту обвинувачуваних і свідків. Він пояснював, як деталізувати показання лжесвідків, щоб одержати великий матеріал для їхнього викриття, рекомендував класифікувати злочинців щоб уникнути шкідливого впливу гірших на менш зіпсовані.

Князь М.М. Щербатов, історик і філософ, автор "Історії російської з давніх часів", указував на необхідність знання законодавцем "людського серця" і створення законів з урахуванням психології народу. Він один з перших підняв питання про можливості дострокового звільнення злочинця, що виправився, і необхідності залучати утримуваних у в'язницях до робіт.

В.Ф. Ушаков у трактаті "Про право й мету покарання" розкривав психологічні умови впливу на злочинця покарання. Головним він уважав приведення злочинця до каяття.

Поширення ідеї виправлення й перевиховання злочинця привело до обігу права й психології для наукового обґрунтування цих проблем, над якими на початку XIX століття в Росії працювали П.Д. Лодій, В.К. Єлпатьевский, Г.С. Гордіенко, Х.Р. Штельцер й інші вчені.

Однак загальна психологія, що носила в той час умоглядний характер, не могла в той період навіть у союзі з карним правом розробити досить наукові критерії й методи вивчення людської особистості.

Значна кількість робіт, присвячених юридичної психології, з'явилося в Росії наприкінці XIX сторіччя. Це роботи И.С.Баршева "Погляд на науку карного законознавства", К.Я. Яневич-Яновского "Думки про карну юстицію з погляду психології й фізіології", А.У.Фрезі "Нарис судової психології", Л.Е.Владимирова "Психічні особливості злочинців по новітніх дослідженнях" і деякі інші. У зазначених роботах висловлювалися ідеї чисто прагматичного дослідження психологічних знань у конкретній діяльності судових і слідчих органів.

Кінець XIX і початок XX сторіччя в Росії пов'язані з інтенсивним розвитком психології й психіатрії й ряду правових дисциплін. Багато вчених, що представляли ці науки в той період, займали прогресивні позиції (И.М. Сєченов, В.М. Бехтерев, С.С. Корсаків, В.П.Сербський, А.Ф.Коні й інші). У результаті активної розробки проблем психології, психіатрії й права виникла необхідність в оформленні юридичної, психології як самостійної наукової дисципліни. П.И. Ковалевский в 1899 році порушив питання про поділ психопатології і юридичну психологію й введенні цих наук у курс юридичного утворення.

На початку XX сторіччя в теорії й на практиці все більшого значення набували експериментальні дослідження в юридичній психології. Значна кількість робіт цього періоду присвячено актуальній проблемі психології показань свідків. Це роботи И.Н. Холчева, Г.Р. Португалова, Е.М. Кумешера й ін. У цей же період часу значніше кількість робіт бути присвячено дослідженню психології особистості злочинця. Це роботи Л.Е. Владимирова, Г.С.Фельдштейна, М.Н.Гернета й інших.

Значний внесок у розвиток юридичної психології в дореволюційний період вніс учений і практик А.Ф. Коні. Його праці, де розглядаються питання юридичної психології, якісно відрізняються від праць інших авторів тим, що, узагальнивши свій величезний досвід, він підходить до оцінці кожного явища з погляду його застосовності в практичній діяльності юриста. Велика увага А.Ф. Коні приділяла психології судової діяльності, психології свідків, потерпілих й їхніх показань. Він уважав, що для того, щоб займати суддівське крісло, необхідно володіти рисами характеру, що дозволяють протистояти натиску, проханням, тиску оточення, голосу "суспільної пристрасті", що маскується під голос "суспільної думки", і ін.

Дозвіл методологічних проблем у юридичній психології тривало після встановлення Радянської влади. Вивчалася проблема застосування психологічного знання в дізнанні, попередньому наслідку й суді. У доказовому праві нової системи правосуддя експертиза, у тому числі й психологічна, посіла перше місце. Інтенсивні дослідження в той період проводилися психологом А.Р. Лурія. Їм вивчалися можливості застосування методів експериментальної психології для розслідування злочинів. Вагомий внесок у розвиток юридичної психології того часу внесли В.М. Бехтерев й А.Ф. Коні.

Прикладні судово-психологічні дослідження в 20-30-і роки носили многопрофільний характер, їхнім об'єктом були психологічні передумови злочинів, побут і психологія різних груп злочинців, психологія показань свідків, судово-психологічна експертиза, психологія ув'язнених, психологія неповнолітніх злочинців.

Розробляв питання юридичної психології й відомий росіянин і радянський учений, професор Московського університету С.В. Познишев. Його книга "Кримінальна психологія. Злочинні типи" стала підсумком здійснених досліджень особистості злочинця, причин злочинів, зроблених окремими особами.

Помилки й хвороби росту психології, кримінології для такої молодої сфери наукового знання, як юридична психологія, були неминучі, але переборні. Однак на рубежі 30-х років у нашій країні відбулися значні політичні зміни, які перешкодили подальшому позитивному розвитку юридичної психології. Почався відхід від ленінських принципів у державному, політичному й науковому житті. Нищівний удар був нанесений і по материнській для юридичної психології науці - психології. Були закриті або реорганізовані психологічні науково-дослідні установи, припинена розробка психологічних проблем у соціальній сфері, на виробництві, у керуванні й т.д. Психологія була фактично підлегла педагогіці й перебувала в такому стані біля тридцяти років. Зрозуміло, що в цей період ніякі психологічні дослідження на стику з юриспруденцією не велися й вестися не могли.

Психологів ізолювали від питань слідчої й судової діяльності. Їх вигнали навіть із криміналістики, що у попередні піввіку розвивалася за допомогою психології. Щоб оправитися після ударів, нанесених по психології й кримінології в 30-і роки, мало було наступних тридцяти років, необхідно була зміна соціальних умов, політичної й ідеологічної обстановки в країні.

Це відбулося тільки на початку 60-х років. Тоді й виникла необхідність розвитку соціальних наук, насамперед психології, соціології, і не заради їх самих, а для аналізу й оцінки процесів, що відбуваються в країні. В 1964 році була прийнята спеціальна Постанова ЦК КПРС "Про подальший розвиток юридичної науки й поліпшення юридичного утворення в країні", відповідно до якого вже в наступному навчальному році в програму підготовки юристів у вищих навчальних закладах був уведений курс "Психологія (загальна й судова)". Були розгорнуті прикладні психологічні дослідження для забезпечення цілей правоохоронної, правозастосовної й профілактичної діяльності.

Дослідження вітчизняних фахівців в області юридичної психології за останні 30 років мають широкий діапазон. Це не тільки проблеми використання судово-психологічної експертизи, психології дізнання й наслідки, психологічні проблеми профілактики правопорушень, але й питання психології особистості правопорушника, психології судочинства, правомірного поводження й ін.

Перебудова, що відбувається в нашій країні, послужила стимулом подальшого розвитку всіх наук, у тому числі і юридичній психології. Позитивні зміни спостерігаються в плані організації наукових досліджень. Зазначені процеси свідчать про вихід юридичної психології на новий, третій етап розвитку, що триває в цей час.